Активісти: хто це і чим вони займаються
Активісти — це люди, які свідомо перетворюють власну позицію на конкретні дії: виходять на мирні зібрання, збирають підписи, ініціюють звернення до місцевої ради, допомагають постраждалим чи ведуть просвітницькі кампанії в соцмережах. У Києві, Львові, Харкові та менших містах таких людей можна зустріти щодня: хтось після роботи роздає листівки біля станції метро, хтось координує допомогу переселенцям у Telegram-чатах, а хтось роками судиться з забудовником за дитячий майданчик. За даними дослідження Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, у 2024 році 41% опитаних українців заявили, що брали участь у волонтерській чи громадській діяльності протягом останніх двох років, а 18% — що регулярно долучаються до роботи громадських організацій. Це і є та соціальна база, з якої виростають активісти.
Важливо розрізняти громадянську позицію і системну активність. Перша — це особисте ставлення до подій, наприклад обурення корупцією чи несправедливістю. Друга — це регулярна, часто безоплатна робота, яка потребує часу, юридичних знань, витримки та вміння працювати з людьми. Активіст не обов’язково має посаду чи статус: ним може бути вчителька, яка веде гурток медіаграмотності в сільській школі, або пенсіонер, який щотижня допомагає оформлювати заяви до ЦНАПу літнім сусідам. Головна ознака — перехід від обурення вголос до організованих дій, які змінюють правила, бюджети або поведінку конкретних установ.
В українському контексті поняття «активісти» після 2014 року часто асоціюється з Революцією Гідності, волонтерським рухом на фронті та екологічними протестами проти сміттєспалювальних заводів. Однак історики громадянського суспільства, зокрема дослідник Андреас Умланд, наголошують, що український активізм має значно довшу генезу: від дисидентів шістдесятих років до «Народного руху» кінця вісімдесятих. Сучасні активісти працюють у складніших умовах: вони діють під час повномасштабної війни, в умовах комендантської години, обмеженої публічної активності та постійної інформаційної атаки в соцмережах. Це потребує не лише ентузіазму, а й елементарної безпеки: розуміння, коли публічне зібрання дозволене, а коли — ризиковане, як зберігати персональні дані і що писати в заявах до поліції.
Чим активісти відрізняються від волонтерів і блогерів
Активіст, волонтер і блогер-громадський діяч — це три суміжні, але різні ролі. Волонтер зазвичай допомагає конкретним людям чи тваринам: завозить продукти, плете сітки, доглядає безпритульних собак. Активіст натомість намагається змінити систему: домогтися ремонту дороги, скасування незаконного рішення виконкому, прийняття програми підтримки ВПО. Блогер може поширювати інформацію про проблему, але не завжди бере участь у її вирішенні. На практиці межі розмиті: одна людина може бути і волонтером, і активістом, і блогером, але функції залишаються різними.
У таблиці нижче — базові відмінності, які допомагають зрозуміти, з ким ви маєте справу і яку допомогу можна запропонувати.
| Ознака | Активіст | Волонтер | Громадський блогер |
|---|---|---|---|
| Головна мета | Зміна правил, рішень, політик | Допомога конкретним людям/тваринам | Поширення інформації |
| Типовий інструмент | Звернення, петиції, судові позови, акції | Збір речей, поїздки, догляд | YouTube, TikTok, Telegram-канал |
| Результат | Рішення ради, зміни в законі, реакція чиновників | Конкретна допомога родині чи тварині | Охоплення аудиторії, підписники |
| Ризик | Тиск, перевірки, іноді кримінальні провадження | Фізична втома, побутові ризики | Хейт у коментарях, цькування |
| Оплата | Зазвичай безоплатно, рідше — грантова підтримка | Безоплатно, рідше — разові виплати від фондів | Може мати рекламні контракти |
Ця різниця важлива і для самих активістів. Якщо ви плануєте долучитися до громадської діяльності, варто одразу визначити, що саме ви хочете змінити: конкретну проблему у вашому дворі, міську політику чи загальнонаціональне рішення. Від цього залежить, в яку організацію звертатися, як готувати документи і як будувати комунікацію з пресою. Нижче — три приклади, як це працює на практиці.
Перший приклад — ініціативна група у Дніпрі, яка у 2023 році домоглася відновлення автобусного маршруту, скасованого під час карантину. Активісти зібрали підписи мешканців двох мікрорайонів, провели громадські слухання в районній раді, написали запит до департаменту транспорту і через три місяці отримали офіційну відповідь про відновлення руху. Другий — екологічна кампанія на Полтавщині, де місцеві активісти у 2024 році зупинили вирубку парку під забудову, подавши позов до суду і привернувши увагу регіональних медіа. Третій — онлайн-кампанія проти реклами сумнівних фінансових пірамід: активістка з Одеси систематично зверталася до Антимонопольного комітету, і за рік регулятор відкликав ліцензію у однієї з компаній.
Як працюють громадські організації в Україні: правові механізми
В Україні активісти можуть діяти індивідуально або в складі громадських організацій (ГО), благодійних фондів чи органів самоорганізації населення (ОСН). Згідно з Законом України «Про громадські об’єднання» (2012), громадське об’єднання — це добровільне формування, зареєстроване у встановленому порядку, що діє без мети отримання прибутку. На практиці це означає, що ви можете створити ГО з трьома засновниками, зареєструвати її в Міністерстві юстиції або в обласному управлінні (для всеукраїнських і місцевих відповідно) і легально діяти: укладати договори, отримувати гранти, брати участь у консультаціях з органами влади.
Механізм реєстрації громадського об’єднання включає кілька етапів. Спочатку потрібно провести установчі збори, прийняти статут і обрати керівні органи. Потім подати пакет документів до реєстраційної служби: заяву, протокол установчих зборів, статут у двох примірниках, відомості про засновників. За законом реєстрація триває 7 робочих днів, але на практиці може тривати до місяця через зауваження реєстратора. Далі ГО отримує статус неприбуткової організації і може претендувати на гранти від міжнародних донорів, зокрема від USAID, ЄС, програми «Підтримка громадянського суспільства в Україні» та інших.
Окремий інструмент, яким активно користуються активісти, — органи самоорганізації населення (ОСН), передбачені Законом України «Про органи самоорганізації населення». Це представницькі органи, які мешканці багатоквартирного будинку, вулиці чи мікрорайону обирають для вирішення побутових питань: ремонт під’їздів, встановлення дитячих майданчиків, контроль за прибиранням сміття. На відміну від ГО, ОСН має власні повноваження, визначені статутом і рішенням місцевої ради. У Києві, наприклад, у 2024 році налічувалося понад 400 зареєстрованих ОСН, і саме через них мешканці впливають на розподіл бюджету участі.
Звернення і петиції — ще один робочий механізм. Закон України «Про звернення громадян» дає право будь-якій людині подати звернення до органів влади, і вони зобов’язані відповісти у 30-денний термін. Електронні петиції, які набрали 25 000 підписів на сайті Кабінету Міністрів, розглядаються обов’язково. На місцевому рівні поріг нижчий: у Києві — 10 000, у Львові — 5 000, у невеликих містах — від 100 до 500. Це означає, що навіть невелика ініціатива може стати обов’язковою до розгляду, якщо грамотно організувати збір підписів.
Сім кроків, щоб стати активістом у своєму місті
Нижче — практичний семиденний план, розрахований на зайняту людину, яка може приділяти громадській діяльності 1–2 години на день. Він не вимагає спеціальної освіти чи великих коштів: тільки бажання, ноутбук і 5–10 знайомих, готових допомогти.
День 1: Визначити проблему і своїх союзників
Запишіть конкретно, що саме вас дратує або хвилює. Не «все погано», а, наприклад, «у нашому парку зрізали дерева без дозволу» або «діти не можуть перейти дорогу біля школи». Сформулюйте одне речення: «Я хочу, щоб…». Опишіть, хто ще поділяє цю проблему. Це можуть сусіди, батьки школярів, власники крамниць, пенсіонери у дворі. Час: 1–2 години. Бюджет: 0 грн. Складність: низька.
День 2: Зібрати факти і контакти
Знайдіть документи: рішення сесії, відповіді чиновників, публікації в медіа, фото і відео. Складіть просту таблицю в Google Sheets: дата, факт, джерело, посилання. Складіть список контактів: депутати місцевої ради, керівник управління, голова ОСББ, журналісти, які пишуть про міські справи. Час: 2–3 години. Бюджет: 0 грн. Складність: середня.
День 3: Сформулювати вимогу
Оформіть проблему у вигляд конкретної вимоги. Не «зробіть щось», а «проведіть публічні слухання щодо забудови парку до 15 жовтня» або «встановіть світлофор біля школи №17 до початку навчального року». Вимога має бути: одна, конкретна, вимірювана, обмежена в часі. Це основа будь-якого звернення. Час: 1–1,5 години. Бюджет: 0 грн. Складність: низька.
День 4: Подати перше офіційне звернення
Напишіть звернення до органу влади, який відповідає за проблему. Використовуйте шаблон: шапка, суть проблеми з посиланням на факти, конкретна вимога, перелік додатків, дата і підпис. Надішліть рекомендованим листом або через електронну приймальню. Збережіть докази: квитанцію, скріншот, вхідний номер. Час: 2–3 години. Бюджет: 30–60 грн (поштові витрати). Складність: середня.
День 5: Залучити пресу і соцмережі
Напишіть короткий прес-реліз: що сталося, чому це важливо, що ви вимагаєте, з ким журналіст може зв’язатися. Розішліть до 5–10 локальних медіа. Опублікуйте допис у Facebook, Instagram, Telegram. Використовуйте реальні фото, конкретні цифри, цитати сусідів. Без емоцій і маніпуляцій. Час: 2–3 години. Бюджет: 0 грн. Складність: середня.
День 6: Організувати першу зустріч
Зберіть 5–15 зацікавлених людей у зручному місці: кав’ярня, бібліотека, школа. Мета: представити проблему, обговорити план, розподілити ролі. Заздалегідь підготуйте порядок денний і закінчіть зустріч конкретним рішенням: хто, що і до коли робить. Час: 2–3 години. Бюджет: 100–300 грн (кава, чай). Складність: середня.
День 7: Підбити підсумки і спланувати наступний крок
Перегляньте, що вдалося, що ні. Запишіть результати: відповідь чиновника, кількість підписників, реакцію медіа. Сформулюйте наступну дію: нове звернення, підготовка петиції, організація публічної акції, реєстрація ГО. Домовтеся про дату наступної зустрічі. Час: 1–2 години. Бюджет: 0 грн. Складність: низька.
Як активісти працюють у Європі, США та Україні: порівняння
Громадянське суспільство у розвинених демократіях працює інакше, ніж в Україні, і це варто знати, щоб не копіювати чужі моделі механічно. У Сполучених Штатах активістські організації мають багаторічну історію та значні фінансові ресурси. Наприклад, організація «Sierra Club» (заснована 1892 року) має понад 3,5 мільйона членів і річний бюджет понад 100 мільйонів доларів. Вони лобіюють законодавство, ведуть судові справи проти промислових компаній, фінансують дослідження. Внутрішня податкова служба США (IRS) надає таким організаціям статус 501(c)(3) — це звільняє від оподаткування і дозволяє приймати пожертви, які донори також відносять на податковий кредит. Це робить благодійність масовою.
Європейський Союз має інший підхід. Громадські організації тут інтегровані в систему прийняття рішень через механізм структурованого діалогу: Комісія ЄС зобов’язана консультуватися з громадянським суспільством під час підготовки ключових директив. Наприклад, «Європейська ініціатива громадян» (European Citizens’ Initiative) дозволяє зібрати 1 мільйон підписів у щонайменше семи країнах ЄС і вимагати від Єврокомісії розглянути питання. Цей інструмент, зокрема, використовували активісти у кампанії проти гліфосату і за заборону тестування косметики на тваринах. Країни ЄС також мають розвинену систему публічних консультацій, де кожен громадянин може подати коментар до проєкту закону онлайн.
В Україні ситуація інша: громадські організації мають значно менші фінансові ресурди, залежать від грантової підтримки міжнародних донорів і часто працюють в умовах правової невизначеності. Наприклад, статус неприбутковості потребує щорічного підтвердження, а невелика помилка у звітності може призвести до виключення з реєстру. Крім того, під час воєнного стану діють обмеження на проведення масових заходів, і активісти змушені переходити в онлайн-формат. У 2024 році, за даними Центру демократії та верховенства права, понад 60% українських ГО повідомили про зменшення фінансування порівняно з довоєнним періодом. Це робить українських активістів більш гнучкими, але й більш вразливими.
Українське законодавство рухається у бік європейських стандартів. У 2024 році Верховна Рада ухвалила зміни до Закону «Про громадські об’єднання», які спрощують звітність для малих ГО і дозволяють проводити установчі збори онлайн. Це результат багаторічної роботи громадянського суспільства і виконання зобов’язань перед ЄС у рамках угоди про асоціацію. Однак на практиці існують і серйозні виклики: не всі органи влади охоче йдуть на діалог, судові процеси тривають роками, а безпека активістів залишається проблемою — у 2023 році, за даними правозахисних організацій, зафіксовано понад 80 випадків тиску на громадських діячів.
Від Революції Гідності до сьогодні: як змінювався український активізм
Історія сучасного українського активізму починається у 1990-х, коли після проголошення незалежності почали з’являтися перші незалежні ГО. Спочатку це були переважно правозахисні організації, такі як «Меморіал» імені Василя Стуса, Українська Гельсінська спілка, що успадковували досвід дисидентського руху. У 2000-х активізм поширився на екологічну тематику: кампанія проти будівництва «Дніпро-ГЕС-2», протести проти сміттєспалювального заводу у Львові, рух «Стоп Хутір». У цей період сформувалися організації, які працюють і досі: «Екологія-Право-Людина», Центр демократії та верховенства права, «Інститут масової інформації».
Революція Гідності 2013–2014 років стала переломним моментом. За різними оцінками, від 2 до 8 мільйонів українців брали участь у мирних акціях протесту протягом зими 2013–2014 років. Це був масовий, але переважно стихійний активізм. Після перемоги частина людей повернулася до своїх справ, але тисячі залишилися в громадському секторі. Саме з цього середовища вийшли волонтери, які у 2014–2015 роках організували допомогу армії, і активісти, які контролювали реформу поліції, створення антикорупційних органів, Prozorro.
Після 24 лютого 2022 року активізм знову змінився. Велика частина енергії переключилася на волонтерську допомогу армії та переселенцям. Водночас активісти продовжують працювати над стратегічними реформами: антикорупційними, судовою реформою, децентралізацією. З’явилися нові форми діяльності: документування воєнних злочинів, міжнародні кампанії з підтримки України, просвітницька робота з переселенцями. Наприклад, організація «Truth Hounds» фіксує порушення міжнародного гуманітарного права і передає докази до Міжнародного кримінального суду. ГО «Центр протидії корупції» продовжує розслідування навіть під час війни і регулярно публікує результати, які стають підставою для кримінальних справ.
Чому український активізм повертається до порядку денного саме зараз? Тому що післявоєнна відбудова вимагатиме значно більшої прозорості, ніж довоєнний період. Мільярди доларів міжнародної допомоги, відновлення інфраструктури, повернення переселенців — усе це створює можливості як для зловживань, так і для громадського контролю. Саме тому міжнародні організації, такі як громадянське суспільство, активно підтримують українських активістів і допомагають їм готуватися до нових викликів. Кожен, хто сьогодні долучається до громадської діяльності, працює на те, щоб після перемоги Україна стала країною з сильними інституціями і підзвітною владою.
Типові виклики, з якими стикаються активісти
Активізм — це не тільки натхнення і результати, а й постійна робота з перешкодами. Нижче — основні виклики, про які варто знати заздалегідь, щоб не зневіритися і не вигоріти.
- Бюрократія і тяганина: відповіді на звернення можуть приходити формальними відписками; судові справи тривають роками, а органи влади часто не дотримуються власних регламентів.
- Тиск і цькування: активісти регулярно стикаються з негативними коментарями у соцмережах, анонімними погрозами, рідше — з фізичним тиском. Важливо заздалегідь знати, як реагувати і до кого звертатися за правовою допомогою.
- Вигорання: громадська робота забирає багато емоційних сил, особливо коли результат не видно одразу. Дослідження Американської психологічної асоціації показують, що рівень професійного вигорання серед активістів вищий, ніж у середньому серед працездатного населення.
- Фінансова нестабільність: більшість активістів працюють безоплатно або за мінімальну оплату від грантових програм. Це обмежує можливості людей, які не мають фінансової подушки безпеки.
- Внутрішні конфлікти: в команді можуть виникати розбіжності щодо методів, пріоритетів, лідерства. Без чітких правил це швидко переростає у конфлікти і розвал ініціативи.
Щоб мінімізувати ці ризики, досвідчені активісти радять одразу формулювати правила роботи: розподіл ролей, терміни, механізми прийняття рішень, джерела фінансування. Не менш важливо піклуватися про себе: встановлювати межі, делегувати, регулярно відпочивати. Дослідження Університету Джонса Гопкінса (2022) підтверджує, що активісти, які дотримуються практик самоопіки, працюють ефективніше і довше зберігають мотивацію.
Часті запитання (FAQ)
Чи можна займатися активізмом анонімно?
Так, законодавство не забороняє анонімних звернень до медіа, але для офіційних скарг до органів влади доведеться вказати свої дані. У випадках, коли є ризик для безпеки, використовуйте загальні публічні кампанії та прес-релізи.
Скільки часу на тиждень потрібно приділяти, щоб бути ефективним активістом?
Залежить від мети. Для локальної ініціативи вистачить 3–5 годин на тиждень, для системної кампанії — мінімум 15–20 годин. Головне — регулярність і послідовність, а не загальна кількість годин.
Чи може активіст отримати грант на свою діяльність?
Так, але для цього зазвичай потрібно мати зареєстровану ГО або бути частиною ініціативи, яка має юридичну особу. Індивідуальні гранти існують, але вони менш поширені. Серед найдоступніших донорів в Україні — USAID, програма ЄС «Громадянське суспільство», British Council, фонд «Відродження».
Як активісту захистити себе від тиску в соцмережах?
Обмежте коментарі під своїми дописами, фільтруйте повідомлення, не публікуйте домашню адресу і графік. У разі серйозних погроз звертайтеся до кіберполіції. Детальні рекомендації надає організація «Лабораторія цифрової безпеки».
Чи є вікові обмеження для активізму в Україні?
Згідно з Цивільним кодексом, повну цивільну дієздатність громадяни набувають з 18 років. Але з 14 років можна долучатися до діяльності ГО як волонтер, а з 16 — бути членом молодіжної організації. Для участі у мирних зібраннях формальних вікових обмежень немає.
Чим активіст відрізняється від депутата місцевої ради?
Депутат — це особа з делегованими повноваженнями: він ухвалює рішення, має доступ до бюджету, може ініціювати проєкти рішень. Активіст може тільки вимагати, переконувати і тиснути. Саме тому співпраця активістів з депутатами часто дає кращі результати, ніж протистояння.
Чи можна поєднувати активізм з основною роботою?
Так, більшість українських активістів працюють на повну ставку і займаються громадською діяльністю у вільний час. Головне — чітко розмежовувати робочі години, не використовувати робочі ресурси для кампаній і попереджати роботодавця, якщо ваша діяльність може вплинути на репутацію компанії.
Як знайти однодумців у маленькому місті?
Почніть з локальних Telegram-чатів і Facebook-груп, відвідайте засідання міської ради (вони відкриті для громадян), напишіть до бібліотеки чи будинку культури — часто саме там збираються місцеві ініціативні групи. Також допомагають всеукраїнські платформи, наприклад «Громадський простір» і «Активна громада».
Чи мають право активісти проводити мирні зібрання під час воєнного стану?
Під час воєнного стану діють обмеження, встановлені Указом Президента та рішеннями військових адміністрацій. На практиці це означає, що для проведення масового заходу потрібно отримати дозвіл військової адміністрації. Без дозволу проводити зібрання не рекомендується, оскільки це може мати правові наслідки. Натомість поширені онлайн-кампанії, підписні листи і малі групові зустрічі.
Які навички найчастіше потрібні сучасному активісту?
На основі аналізу понад 200 вакансій у громадському секторі, проведеного порталом «Громадський простір» у 2024 році, найбільш затребуваними є: проєктний менеджмент, написання грантових заявок, комунікації з медіа, SMM, базові знання права і публічних закупівель, аналітика даних. Англійська мова — обов’язкова для роботи з міжнародними донорами, хоча рівень B1–B2 зазвичай достатній.
Активісти в Україні сьогодні — це не романтизовані герої з плакатами, а переважно практичні люди, які вміють поєднувати ентузіазм із системною роботою. Вони ведуть бухгалтерію, пишуть звіти до Міністерства юстиції, комунікують із журналістами і витримують десятки відписок від чиновників. Саме завдяки цій щоденній, часто непомітній роботі змінюються правила, бюджети і навіть закони. Якщо у вас є конкретна проблема у вашому місті, не чекайте, доки хтось інший її вирішить: витратьте одну годину на день за наведеним вище семиденним планом і подивіться, що з цього вийде. Навіть якщо перша відповідь буде формальною, друга чи третя вже може містити конкретне рішення. Головне — почати і не зупинятися, коли стає важко. За даними Програми розвитку ООН в Україні, країни з сильним громадянським суспільством у середньому мають на 25% менший рівень корупції і на 15% вищу якість публічних послуг, ніж країни з пасивним громадянським середовищем. Це найкраща мотивація продовжувати.
